“НАС ПРОСТО ЯК “М’ЯСО” ПІДЛІКУЮТЬ. ПОТІМ ВИКИНУТЬ НА НУЛЬ”: РОЗПОВІДЬ СОЛДАТА ЧАСТИНИ А7124 ПРО “ОЗДОРОВЛЕННЯ” У ШПИТАЛІ. ФОТО. АУДІО

| | |

Розповідь Роман починає з вибачень: “трохи складною для мене буде ця розмова. Мені вимовляти слова складно”. Відповідаємо просто: нащася живий. Переповідати жахи армійських “буднів” на фронті і в тилу, починає зі свіжого. Нині перебуває у столичному військовому госпіталі, що на Новогоспітальній. Там проходить курс реабілітації після того, як отримав бойове поранення, а також згадувану нами контузію, у місті Гірське, Луганської області. І все б нічого, та зараз має сумнів, що військові лікарі, направду, хочуть його одужання. Наводить докази: зір погіршився, у голові паморочиться, іноді втрачає свідомість. Натомість, медпрацівники відповідають: здоровий, ледь, як не бик.

“Яка виходить ситуація ,на даному етапі лікування, у військовому шпиталі міста Київ. Виходить так, що мене “покидали” по лікарням після контузії, і так я опинився в київському шпиталі, де побачив, що з моєї медичної карти почали пропадати висновки лікарів про мою придатність до військової служби в ЗСУ. На мої скарги лікарі заплющують очі, обґрунтовуючи це тим, що я повторно прошуся на медобстеження до окуліста, який мене вже оглядав. Окуліст записав дані до медкарти після корекції зору окулярами. Наче у мене нормальний зір. Таких випадків тут дуже багато”.

Навіть попри контузію і перелічені вади зі здоров’ям, іронізує: “багато солдатів після складних травм повертають до ЗСУ, ніби нічого не відбувалося. Ще здоровіше стають після контузії, якщо говорити про мій прикладh”. Подібних історій, розповідає Роман, у госпіталі вистачає. Просто не всі наважуються на оприлюднення трагічних наслідків для них самих, а також їхніх родин. Чоловік так само, як і решта – боїться за благополуччя дружини, двох дітей і своє власне. Та терпіти сили не стало. Вирішив шукати правди звернувшись до волонтера та громадського діяча, Олексія Оскера. Просить про юридичний супровід його справи. На те підстав більше, аніж хтось може собі навіть уявити.

“Одне око, на праве погано бачу. А на ліве, наче, добре. На сьогоднішній день моя лікар підходила до мене: попитала, чи поставили холтера на що я знову попросився до окуліста. Іноді, я, якби чорну пляму бачу, але це секунда-дві. Я навіть не можу збагнути. Воно мене дратує дуже сильно. Більшість лікарів каже подібне і іншим військовим. Мовляв, це все норма і все так має бути”.

Щоправда, історія на переліку хвороб і отриманих травм – не закінчується. Каже: окуліст – це півбіди. Треш військовослужбовця спіткав, коли з медичної картки почали зникати записи адекватних лікарів. Окрім слів, солдат також додає фотодокази. Не хоче, аби через халатність медиків, діти стали сиротами.

“Тут моя медкартка дуже рідко попадає мені до рук, бо завжди зі мною супроводжувач від медзакладу, який і носить цю картку. Один раз вдалося сфотографувати для себе і почитати, що ж лікарі там пишуть. Через декілька днів я повторно, випадково, отримав до рук ту картку, просто розгорнув її і бачу що зник один листочок з записом лікаря, який поставив діагноз «обмежено придатний» до служби. Я навіть не знаю, чи вони тут на даному етапі, правильно мене лікують. Я вже не знаю, чи довіряти цьому медзакладу, чи нас просто, як “м‘ясо” підлікують і викинуть на «нуль». Хоча, коли я записувався до ТРО (територіальна оборона), нам там повідомляли, що ми нікуди за межі області не виїдемо. Потім вивезли і ми опинились у Гірському, Луганської області, де під час того, як я був на посту, було здійснено артобстріл, де я і отримав цю травму”.

Чоловік переконує: зупинятися на зверненні до волонтера Олексія Оскера, а також журналістів “UPN” – не планує. Як буде необхідно, залучить й інші медіа. Головне, щоб решта хлопців не спіткала та ж біда, що його самого, а також невинні родини хлопців, які пішли боронити Україну від російських окупантів.

Автор: Андрій Парасюк

Схожі записи